ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗГЛЯДУ СПОРТИВНИХ СПОРІВ У НАЦІОНАЛЬНИХ СУДАХ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню можливості розгляду та вирішення спортивних спорів національними судами України. Визначено взаємозв’язок особливостей спортивних спорів з вибором способів їх вирішення. Встановлено, що спортивні федерації, асоціації, спілки, об’єднання тощо є громадськими об’єднаннями, тому утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом. Доведено, що якщо статутом спортивної федерації визначено органи здійснення спортивного правосуддя, яким підпорядковано вирішення спортивних спорів, такі спори є предметом арбітражного провадження і не можуть бути розглянуті національними судами у судовому порядку будь-якої юрисдикції. Визначено, що законними та ефективними способами вирішення спортивних спорів є переговори сторін, арбітраж та медіація, яка зазвичай є або окремим способом вирішення спору, або стадією перед зверненням до арбітражу. При цьому медіація передбачена для вирішення договірних спорів і не може застосовуватися щодо допінгу, корупції та договірних матчів. Доведено, що арбітраж є оптимальним способом вирішення спортивних спорів та на прикладі органів УАФ встановлено, що хоч в Україні не створено єдиний спортивний арбітраж, при спортивних федераціях фактично діють органи спортивного арбітражу, повноваження яких поширюються на певний вид спорту. Визначено, що органами спортивного правосуддя УАФ є Контрольно-дисциплінарний та Апеляційний комітети, а спори, що виникають між суб’єктами футболу, вирішує ПВС УАФ. Рішення Апеляційного комітету УАФ та ПВС УАФ можуть бути оскаржені в САС. Зроблено висновок, що спортивні спори в Україні мають вирішуватися в позасудовому порядку, при цьому на сьогодні найпоширенішим способом їх вирішення є звернення до арбітражів. Такі арбітражі фактично створюються та діють при відповідних спортивних федераціях.