САНКЦІЇ У СПОРТІ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД

Анотація

Можливість притягнення особи до юридичної відповідальності за правопорушення у сфері спорту є одним із найбільш дискусійних питань у сучасному спорті. Цей факт пов’язаний, насамперед, з існуванням принципу спортивної автономії. Зокрема, у сфері спорту існує власна система третейських судів, які застосовують у своїй діяльності переважно квазіправові акти, видані керівними органами спорту. Крім того, сфера спорту претендує на повну незалежність від керівного впливу державних органів на будь-які відносини у цій сфері. Деякі дослідники, проте, вважають, що спорт де-факто сформував свій специфічний правопорядок. Відповідно, іноді досить важко встановити межі тих відносин, які підлягають саморегулюванню, і тих, які мають регулюватися законом. До цієї проблемної категорії належать питання притягнення до відповідальності за спортивні правопорушення. Автори статті дослідили окремий аспект юридичної відповідальності у спорті, а саме – проблему застосування санкцій. При цьому ретельно проаналізовано зарубіжний досвід застосування санкцій за правопорушення у сфері спорту, оскільки вітчизняна практика застосування санкцій за правопорушення у спорті ще не сформована в належній мірі. Більше того, вітчизняний Верховний суд дотримується позиції, що всі спори у сфері спорту мають розглядатися керівними спортивними органами. Водночас у зарубіжних країнах загальні суди часто приймають подібні справи. Таким чином, ретельний аналіз юридичної практики Канади та Чехії дозволив зробити висновок, що навіть незважаючи на ризиковий характер спорту сам по собі, існують механізми притягнення порушників до відповідальності, зокрема – в частині відшкодування шкоди. При цьому, суб’єктивна сторона правопорушення у сфері спорту підлягає правовому аналізу дещо інакше, ніж у всіх інших випадках. Зокрема, особа буде визнана винною у вчиненні правопорушення лише за наявності умислу на порушення правил спорту та вчинення правопорушення.