Lex Sportiva

ПРАВОВА ОСНОВА ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Анатолій Ігоревич Куртов — 2025-06-27

У статті розглядаються правові та організаційні аспекти фізичної підготовки військовослужбовців в умовах євроінтеграції. Проаналізовано сучасний стан фізичної підготовки у військових формуваннях та окреслено перспективи її розвитку відповідно до стандартів НАТО. Особлива увага приділяється юридичним аспектам відповідальності військовослужбовців за неналежне виконання обов'язків при перевірці рівня фізичної підготовки. Досліджено особливості інтеграції фізичного виховання у професійну підготовку курсантів юридичних вишів України та розглянуто специфіку підготовки офіцерів запасу. Встановлено, що існуючі методики фізичної підготовки військовослужбовців потребують модернізації з урахуванням викликів сучасності та вимог євроатлантичної інтеграції. Відзначається низка проблем, зокрема, роз'єднаність у функціонуванні складових компонентів системи фізичної підготовки, відсутність індивідуального підходу та недостатня практична апробація нових методик. Наголошено на необхідності розробки комплексного підходу до фізичної підготовки, який враховуватиме не лише атлетичні здібності, але й функціональну готовність та психологічну стійкість військовослужбовців. Визначено, що важливим напрямом модернізації системи фізичної підготовки є впровадження сучасних технологій, включаючи віртуальну реальність, пересувні мобільні пристрої для моніторингу показників здоров'я та фізичної активності. Обґрунтовано доцільність міждисциплінарного підходу з залученням фахівців у галузі спорту, харчування та фізіотерапії. Запропоновано шляхи оптимізації фізичної підготовки військовослужбовців через впровадження індивідуалізованих програм навчання, використання сучасних технологій та міждисциплінарних підходів. Обґрунтовано необхідність постійного моніторингу та оцінки результатів фізичної підготовки для забезпечення ефективного виконання службово-бойових завдань в умовах євроатлантичної інтеграції.

ДОГОВІР ОРЕНДИ ФУТБОЛІСТА

Дарія Олександрівна Маріц — 2025-06-27

Гра у футбол – це популярний вид спорту, який протягом десятирічь зовойовує все більшу кількість вболівальників, а стати професійними гравцями мріє багато юнаків. Цю статтю присвячено окремим питанням переходу футболіста з одного клубу в інший на правах оренди. Висвітлено особливості правового регулювання таких відносин на рівні національного, міжнародного законодавства, локальних нормативно-правових актів футбольних клубів та пріоритетності їх застосування під час укладання договору оренди футболіста. Встановлено, що правове регулювання таких відносин знаходиться на стику цивільного та трудового права. З метою упередження термінологічної колізії розмежовано поняття «договір оренди футболіста» та «футбольний трансфер», що за своїм змістом та правовими наслідками не є тотожними поняттями. Акцентується увага на «правових аномаліях» правових відносин, що виникають в силу договору оренди футболіста, адже за загальним правилом предметом договору оренди можуть бути лише речі, які визначені індивідуальними ознаками. Отже, така договірна конструкція виходить за межі загальноприйнятих уявлень про договір оренди, але й не суперечить принципу свободи договору, що притаманний цивільно-правовим відносинам. Проаналізовано зміст договору оренди футболіста, його істотні умови, субʼєктний склад, особливості вирішення спорів. Не менш важливим є вибір права за яким буде укладено майбутній договір оренди. Адже футбольний клуб може мати реєстрацію в одній країні, а грати футболіст буде в іншій. Встановлено, що особливістю умов договору оренди футболіста є можливість визначення органу, який розглядатиме спір між сторонами, у разі порушення його умов однією із сторін. Відтак, перевага надається спортивним арбітражам. Зроблено висновок про те, що перехід футболіста з одного клубу до іншого на засадах договору оренди передусім регулюються договором, але не меншу роль відіграють спеціальні правила, спеціальні нормативно-правові акти, локальні акти, які приймаються національними та міжнародними футбольними федераціями у сфері професійного спорту.

ЮРИДИЧНІ БАТАЛІЇ НА ЦИФРОВІЙ АРЕНІ: СПЕЦИФІКА ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ВІДЕОІГРАХ ТА КІБЕРСПОРТІ

Maxym Olehovych Tkalych — 2025-06-27

Зростаюча роль кіберспорту як невід'ємної частини глобальної індустрії розваг і спорту, а також відсутність належних правових інструментів для врегулювання численних і складних правовідносин у цій сфері свідчать про актуальність теми дослідження. Унікальність середовища кіберспорту проявляється в багаторівневій структурі учасників (гравці, команди, розробники, видавці, платформи), цифровій природі активів і складності юрисдикційного регулювання. На тлі зростання кількості спорів – зокрема, щодо контрактів, ліцензій, допінгових скандалів, трансферів гравців або порушення умов стримінгу – виникає нагальна потреба у ефективних, гнучких і спеціалізованих механізмах вирішення таких конфліктів. Водночас інтеграція кіберспорту у глобальний правовий простір потребує гармонізації підходів, визнання єдиних стандартів і створення нових правових моделей, що поєднують етичні, комерційні та технологічні аспекти цифрової взаємодії. Ця стаття присвячена вивченню специфіки правових спорів, що виникають у сфері відеоігор та кіберспорту, зокрема питань, пов’язаних із договірними зобов’язаннями, інтелектуальною власністю, дисциплінарними заходами та прогалинами у правовому регулюванні. Проаналізовано існуючі механізми альтернативного вирішення спорів, включно з медіацією та арбітражем, із залученням міжнародних інституцій, таких як Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO) та новостворений Трибунал з питань ігор та кіберспорту (IGET). У центрі уваги – динамічний розвиток індустрії, у якому традиційне спортивне право не завжди забезпечує ефективне вирішення конфліктів. Дослідження ґрунтується на порівняльному аналізі судової практики, міжнародних стандартів і договірних моделей між гравцями, командами, стримінговими платформами та спонсорами. Метою дослідження є аналіз сучасної практики вирішення спорів у сфері відеоігор та кіберспорту, виявлення викликів, з якими стикаються сторони спорів, та визначення ефективних підходів до їх вирішення за допомогою альтернативних механізмів, таких як медіація та арбітраж. У результаті встановлено, що традиційні правові механізми часто не відповідають особливостям кіберспортивного середовища, що призводить до правової невизначеності для його учасників. У дослідженні наголошено на необхідності адаптації національних правових систем до викликів цифрової епохи та розробки спеціалізованих правових механізмів у сфері кіберспорту.